Зеров Микола :: КИЇВ З ЛІВОГО БЕРЕГА Вітай, замріяний, золотоглавий На синіх горах… Загадався, спить, І не тобі, молодшому, горить Червллних наших днів ясна заграва.
Давно в минулім дні твоєї слави, І плаче дзвонів стоголоса мідь, Що вже не вернеться щаслива мить Твого буяння, цвіту і держави.
Але, мандрівче, тут на пісках стань, Глянь на химери бароккових бань, На Шеделя білоколонне диво:
Живе життя, і силу ще таїть Оця гора зелена і дрімлива, Ця золотом цвяхована блакить.
-
-
21.02.2009 в 23:46www.newmedialine.com/site/stihi/leon-goldmann/v...
ricolor.org/europe/ukraina/ur/cult/chernenko/
И вообще вот:
www.google.com.ua/search?hl=ru&q=%D1%81%D1%82%D...
-
-
21.02.2009 в 23:48Вітай, замріяний, золотоглавий
На синіх горах… Загадався, спить,
І не тобі, молодшому, горить
Червллних наших днів ясна заграва.
Давно в минулім дні твоєї слави,
І плаче дзвонів стоголоса мідь,
Що вже не вернеться щаслива мить
Твого буяння, цвіту і держави.
Але, мандрівче, тут на пісках стань,
Глянь на химери бароккових бань,
На Шеделя білоколонне диво:
Живе життя, і силу ще таїть
Оця гора зелена і дрімлива,
Ця золотом цвяхована блакить.
-
-
21.02.2009 в 23:53-
-
22.02.2009 в 00:06Шкода Москви. Вже наче відійшов
Від сподівань і пристрастей Арбату
І паху бурштинової гербати
У мареві тих марень, тих розмов.
Додому час. До міста всіх кохань,
Де тополеві вранішні тумани,
Де сірий тулуб вершника Богдана
На золотому тлі софійських бань.
Літак аж ніби крилами змахнув,
Натруджений двигун тамує стогін.
Невже мені лишиться лише спомин
Від тих беріз у весну крижану?
Зелені леза юної трави
Очистять душу, стешуть білю льолю,
І не відчую ні жалю, ні болю
А тільки так, смутне: шкода Москви.
******
Борис Чичибабин
Без киевского братства
деревьев и церквей
вся жизнь была б гораздо
безродней и мертвей.
В лицо моей царевне,
когда настал черед,
подуло Русью древней
от Золотых ворот.
Здесь дух высок и весок,
и пусть молчат слова:
от врубелевских фресок
светлеет голова.
Идем на зелен берег
над бездной ветряной
дышать в его пещерах
святою стариной.
И юн и древен Киев —
воитель и монах,
смоловший всех батыев
на звонких жерновах.
Таится его норов
в беспамятстве годов,
он светел от соборов
и темен от садов.
Еще он ал от маков,
тюльпанов и гвоздик,—
и Михаил Булгаков
в нем запросто возник.
И, радуясь по-детски,
что домик удался,
строитель Городецкий
в нем делал чудеса...
Весь этот дивный ворох,
стоцветен и стокрыл,
веселый друг филолог
нам яростно дарил.
Брат эллинов и римлян,
античности знаток,
а Киев был им привран,
как водится, чуток.
Я в том не вижу худа,
не мыслю в том вины,
раз в киевское чудо
все души влюблены.
Ведь, если разобраться,
все было бы не так
без киевского братства
ученых и бродяг.
Нас всех не станет вскоре,
как не было вчера,
но вечно будут зори
над кручами Днепра.
И даль бела, как лебедь,
и, далью той дыша,
не может светлой не быть
славянская душа.
-
-
22.02.2009 в 01:27